Drudkh
      Borozna Obirvalasja (A Furrow Cut Short)

1. 	Прокляті сини I (Cursed Sons I)

(Василь Стус "За літописом Самовидця", 1971-1977) (уривок)

Украдене сонце зизить схарапудженим оком,
мов кінь навіжений, що чує під серцем ножа.
За хмарою хмари. За димом пожарищ — високо
зоріє на пустку усмерть сполотніле божа.
Стенаються в герці скажені сини України,
той з ордами ходить, а той накликає Москву.
Заллялися кров'ю всі очі пророчі. З руїни
вже мати не встане — розкинула руки в рову.
Найшли, налетіли, зом'яли, спалили,
побрали з собою весь тонкоголосий ясир.
Бодай ви пропали, синочки, бодай ви пропали,
бо так не карав нас і лях-бусурмен-бузувір.
І Тясмину тісно од трупу козацького й крові,
і Буг почорнілий загачено тілом людським,
бодай ви пропали, синочки, були б ви здорові,
у пеклі запеклім, у райському раї страшнім.


2. 	Прокляті сини II (Cursed Sons II)

(Василь Стус "За літописом Самовидця", 1971-1977) (уривок)

Паси з вас наріжуть, натягнуть на гузна вам палі
і крові наточать — упийтесь кривавим вином.
А де ж Україна? Все далі, все далі, все далі.
Наш дуб предковічний убрався сухим порохном.
Украдене сонце зизить схарапудженим оком,
мов кінь навіжений, що чує під серцем метал.
Куріє руїна, кривавим збігає потоком,
а сонце татарське стожальне разить наповал.


3. 	Епосі нескорених поетів (To the Epoch of Unbowed Poets)

(Святослав Гординський "Доля", 1937)

Надійде день такий: гранітна постать Долі
На шляху виросте нескінченім твоїм,
Торкне твоє чоло і присудом твердим
Затримає тебе в своїм нещаднім колі.

Далеко — синь, огонь, і заграви, і дим.
Червоний рев стихій, безкрай жаги і волі.
Та лиш свій хижий зір вдалі, на видноколі,
До воза запряжеш, у шику бойовім.

Коли почуєш ти, як, горду і нап’яту,
Скоряє міць твою кам’яностопа Фатум,
Як кришиться твій крок, — душі останній крик

Пошли туди, де мчать шляхи, тобі не дані,
Та де прогуркотять колись ще — вір! — за грані
Комоні мрій твоїх у запрязі квадриг.


4. 	Тліючий попіл (Embers)

(Олег Ольжич "Брати", 1935)

Дванадцять літ кривавилась земля
І сціпеніла, ствердла на каміння.
І застелило спалені поля
Непокориме покоління.

До перс закляклих, просячи тепла,
Тулили марно немовлята лиця.
Проте їм чорне лоно віддала
Доба жорстока, як вовчиця.

Тепер дощі холодні і вітри,
Кудлаті хмари, каламутні ріки.
Але ростуть у присмерку нори
Брати, суворі і великі.


5. 	Безчестя I (Dishonour I)

(Микола Вінграновський "Ніч Івана Богуна", 1965) (уривок)

Болиш?
Боли ж!
Боли,
Бо лине крик
Від можа і до можа Україною,
І панський перехняблений язик
Хрипить над нею стомленою слиною.
І меч горить над гривою коня,
І паля з горла кров'ю обгоріла,
Там ребра на гаках, де воля говорила,
Там червоніє чорне вороння.
Ні шелесту, ні диму з димарів,
Лиш свище вітер черепу у вуха,
По світу в'ється людська потеруха,
Що звір і той без люду олюднів.


6. 	Безчестя II (Dishonour II)

(Микола Вінграновський "Ніч Івана Богуна", 1965) (уривок)

Невірна ніч, непевна — тупу-тупу —
Безнебна ніч — татари де?! — прийшла.
Шикує смерть — не спіте! — труп по трупу,
Ридають коні, кублиться імла.
Хропуть шаблі, і ядра захропли.
Хропе і втома, цямкає губами,
І хмара ріжеться кривавими рогами
В безнебнім небі чорними шляхами,
І тиша спить, і віти, і вітри.
Мазниці густо сплять, і кругле сплять колеса,
І кулям сняться голови й серця:
Невірна ніч! Ганьба довготелеса
Схиляється до нашого лиця.
Ганьбо! Ганебино! Ганьбище, ти над нами!
Твій віщий зір на нашому чолі,
Що нашими козацькими кістками
Проторохтиш в землі і по землі.

Могил нема. Могили повтікали.
Дніпро утік — осталась лиш вода.
І вовчі небеса — над вовчими віками
Снують свою ходу — печальна та хода.


7. 	Поки не засиплють чужою землею очі (Till Foreign Ground Shall Cover Eyes)

(Михайло Ситник "Ніч", 1956)

Як списаний папір сумного дня,
Упала ніч, мов кропля атраменту,
І ти ідеш у темінь навмання,
Розбитий і знівечений дощенту.

Який це край? Яка це знов ріка?
Яка це мова і яке наріччя?
Чия це заворожена рука
Тебе кудись веде сліпою ніччю?

Ніяких рук і нічиїх сердець, —
Ти сам один в шумному многолюдді,
І тихі зорі дивляться, мов судді,
На твій іще нескінчений кінець.

І ти стаєш на закруті доріг,
Натомлений, безсонний і прибитий,
І сниться теплий батьківський поріг,
Який невсилі ти переступити.