Gjallarhorn
Memories, Nightmares, Ash
1. In The Breath Of The Wind
2. On The Plundered Graves
Вічно вдивляючись у небосхил, чи бачиш ти промені Сонця,
Чи може лиш темрява чорна спрямувала у очі свій блиск?
Вітер, що з півночі дме, чим він гірший, за півдня примари потворні,
Що, чорні розкинувши крила, затьмарили сонячний диск?
І воїна втомлені очі відкриті хмар рух вже не бачать вночі,
І зорі, здається йому, завжди видно, хоч зорі давно в небутті.
І чує він звуки війни барабанів із вітру невпинним виттям –
Ні, зовсім не їх, бо то скорбний дзвін чути, що пам’ять укрив забуттям.
На пагорбів схилах у подихах вітру стяги богів прабатьків
Бачить він, воїн, син ратника-батька, що у кургані спочив.
Не вір ти очам – ті часи вже минули, стяги вже не височать –
Змарнілі хрести на батьківських курганах – могилах розритих стоять.
3. Intro
4. Memories, Nightmares, Ash
Спогади…
Спогади,
Марення,
Попіл…
Стогнуть вітри для кого?
Може хто чув,
Може хто бачив?
Може…
Та хто бачив його?
Кажуть, блукав він, бачили, кажуть,
Як роздавав він дрібне зерно
– А чи зійшло щось, дасте скуштувати?
– Ми не саджали, в нас хлібу повно
– А чи дозволите те зерно взяти,
Певно, хтось має потребу у нім?
– Так, забирайте, чому ж не віддати?
Нам без потреби – лежить в льосі тім
– Чи ви не бачили – все зерно згнило!?
А що не згнило, то миші гризуть!
– Годі вам, ніби великеє діло –
Згнило так згнило, вам хліба дадуть…
Спогади…
Спогади,
Марення,
Попіл…
Стогнуть вітри для кого?
Може хто чув,
Може хто бачив?
Може…
Та хто бачив його?
Вітри ревуть, вітри співають, вітрам не важко попіл здуть
Та чи багато тих, хто вітрам вікна відчиняє,
Кому не страшно перед вітром двері відімкнуть?
Є і такі, хто вітер кличе, хто готовий
В себе його ввібрати і ним стать
Та чи багато тих, хто зможе знову й знову
Ті самі, що й вітри, пісні співать?
Спогади…
Спогади,
Марення,
Попіл…
Стогнуть вітри для кого?
Може хто чув,
Може хто бачив?
Може…
Та хто бачив його?
А він все мандрує,
Стежками блукає,
З вітрами співає пісень
Може хто бачив,
Може хто знає?
Може…
Та чи знає все?..
5. The Twilight Song
Яскравих барв
Величне розмаїття,
Відтінків гра
Далеких і близьких.
У вітру подихах,
В степовім цвіті
Відлуння наших дум,
І тяжких, і легких.
Густою димкою
Простори вкрито,
Дим від багать поволі вгору йде.
Немає вітру
Вітер спить
Й степові квіти
Їх пахощі вбирати просять
Й вечір пить...
Схід...
Світ в тумані потопає.
Із нього в тиші виринають
Химерні образи,
Як згадки давнини,
Чи мрій похмурих обриси,
Що встали з глибини
Бентежної свідомості
Митця...
Строкате небо.
Всюди.
Без кінця.
Блискучий Диск ховається за хмари.
З’являється в багряному вбранні,
А після, знову –
В димчатій вуалі.
Ховається,
А небосхил вкриває,
Неначе буря,
Хмар рожевих зграя.
Згасає світло – гаснуть і вони...
Минали ночі,
Минали дні.
Здіймався обрій хмарними горами,
Що нас єднають з небесами
Неспокоєм душі
Й жагою мандрувань...
6. The Ocean
Печери тихі океан
Ховає в глибині;
Хай нагорі лютує шторм,
Нема його на дні.
Химерних духів сонми тут,
А поруч з ними й ті,
По кому сльози ми ллємо,
Сміливі й молоді.
Спочинок тихий морякам
В блакиті їх морів;
У океанській самоті,
Пречистій і святій.
В земних могилах спомин днів,
Неспокій йде відтіль;
Та мирний сон є вічним тут,
Під синню темних хвиль.
7. The Heathen Circle
From the Midsummer fires
To the Midwinter flames
From the Equinox shining
To the Equinox fade
Spread the Spirit of Nature,
Of the undying Light,
Rises higher and higher,
Tearing mantle of the night!
In this Wheel of the Seasons
In this Circle of Life
Lies the core of the reason,
Lies the power to strive.
And the centuries passing
To the void of the time
They are all still in power
Of invisible rhyme
Swirling fog over highlands,
Stillness of the cold lake,
And the fire’s bright dances,
And the earth’s everglade –
Everything in this Circle,
Every moment of Life –
From the very beginning
Till the Ending of Time.
8. The Hangmen's Hill
На лисий пагорб всіх нас привели.
Ми кістяки побачили в повітрі,
Позаду руки зв'язані були.
Їх рід стрибав і танцював у вітрі.
Вітанням був від них слабкий привіт,
Як ми постали поміж їх юрбою.
Волосся вмить змочив холодний піт,
Коли нас кат вперед штовхнув ногою.
Ми впали в порожнечу. Із ривком
Хребці зламались-тріснули у шиї,
Нас поступово огорнуло сном,
Майнули по мотузці в довгі мрії.
Роками на сторожі були в снах.
Їв смуток нас в повітрянім покої.
Ми прокидались в дощових ночах,
Коли віталися на мертвій мові.
Ставали лисими, за роком рік.
Насилу білі пасма проростали.
Відвисли щелепи, немов в старих,
Що вже удень від втоми позіхали.
Та мізки в бурях юними були.
Ми на мотузці вели свій танок.
І замість квітів на чолі несли
Смолу від шибениці, як вінок.
Нас бурими поволі час робив.
З мотузки одяг – нагорода нам.
Стихали ми, коли мороз нічний
На голові намотував тюрбан.
Ми бачили, як в березні зростали
Брунатні локони Земного Бога.
Весняні бурі та вітри кружляли.
Помостом вились трави, коли змога.
Вкривали схили невеличкі плуги,
Широке літо землі об'їжджало.
Нам ароматом повнилися груди,
Коли у золоті поля дрімали.
Ми порчу сіяли. У зернах – чернь,
А літня ніч холодною була.
Як ліс сосновий кропива росла.
Вставали із полів до терну терн.
Ми бачили, як села спорожніли.
Йшли ящики, хитаючись, повз нас.
Земля хапала їх відкритим зівом,
Розмелюючи щелепами враз.
Ми бачили – чума, де лісу край,
Стояла в рясі із роздутим пахом.
Ночами смерть збирала свій врожай,
Косила землі страхітливим змахом.
У липні танцювали ми вночі,
Коли у жорна йшов ланцюг гробів.
Виходив місяць золотий у мжі,
Стелилась лугом тінь танцівників.
Минулося. Від часу і штормів
Старим і сивим я давно вже став.
Росою вмиті черепи братів
У бур'яні, їх вітер розкидав.
Мотузки всі порожні та гнилі.
Чи шибениця дасть нові плоди?
В яру біліє череп на землі,
Чий рот відкритий сповнено води.
Як же самотньо одному в зорі.
У холоді я мерзну, як дитя.
Липневий жар у скроню б'є мені.
О, рвуть вітри мотузку, що моя.
Як час іде. Як бліднуть день та ніч.
Живе у сивих бровах скорбна осінь,
І завжди чую змахи крил та клич
Тих галок, що в'ють гнізда у волоссі.
Lyrics in plain text format
