Hetman
Чорне серце (Black Heart)
1. Іржавий цвях
Цей попіл ти насип на останній кусок хліба
Забивши цвях у голову бо тобі нема діла
До річки та до лісу і крику у полях
Ви повільно забиваєте в природу іржавий цвях
Ми боїмось допоможіть
Намотують кишки природи ножі
Силою бьє об камміння тебе
Не виживеш ти якщо ти слабе
Страшно стає коли здачу дає
Матір природа життя з тебе пьє
Черга настала знешкодити нас
Ось і прийшов розплати наш час
Море і вітер, злива та сніг
Обьеднують сили проти нас всіх
Врожаю не буде та риба піде
А порода людина і зовсім помре
Початок лежить у кожнім з нас
Ми втрачаємо час
Початок в тобі людино
Ти не бачиш нічого за димом
Зупини цю хуртовину
Навчай жити свою дитину
Кремезні гори, ласкаве сонце
Могутній ліс візьме в долонці
Прикрие сонячне проміння
Таке пекуче і яскраве
Іржаий цвях той сховай подалі
Бо жарти з нею ведуть до печалі
Цінуй дари що вона дає
Без них кров нашая застигне
2. Чорне серце
Вірність - вона
Вітер і спогад
Вічність - зима
Шепіт та стогін
Холод - земля
Знову самотність
Просто одна
Знову в безодні
Рий рий до поко не знайдешь
Яму свою в яку ти так прагнеш
Бий бий кістки що в землі
Можливо під ними залишиш свої
Не бажай ніколи зла ти нікому
Якщо маєш змогу надай допомогу
Бо життя одне, цінність має
Не лише твоє
Кожна гілка та кожне поле
Сонця блиск та кожна доля
Серця стукіт річка з крові
Подих смерті проти волі
Думи в голові за тісні
За кожну душу у сім’ї
В горах, в небі на землі
Чесність та правда в пам’яті
Чарівна, красива зима біло-сива
Малює на вікнах портрети свої
Вона не руйнує, красу нам дарує
Тим навіть хто нехтує, природи красу
Життя забравши із лісу укравши
Душу продавши, навколо насравши
Ви бавитесь з тим що колись вас і убьє
Та з тіла нікчемного душу всю випьє
Ти сльози збираеш немов копійки
Все тягнеш до себе собі до руки
За повітря за сніг отримуєш чек
Лишивши ліс прекрасних смерек
3. Крила
Серед думок я блукав один
Серед світів та порожніх могил
Кожен крок я слабшав та йшов
З попелу в полум’ї тебя я знайшов
Доля моя, порубана й кинута
Шкіра на спині порізана й зшита
Навіщо так ти ламаєш мені кістки
Я немов птаха потрапив до клітки
Дай мені ковток повітря
Я розправлю свої крила
Воля то мої вітрила
В обіймах вітер я твоїх
Я житиму заради них
Підійму я в небо крила
Крила то мої вітрила
До хмар я стрімко полечу
Досить, я більше не мовчу
Кров пий ти, до поки я ще живу
Останній подих свій я тобі відаю
В серці ти моєм назавжди
Благаю тебе я ти душу мою відпусти
4. Тринадцять
Холодне намисто вдягнуть на твою шию
І більше не буде ні проблем ні надій
Прикрасять твій дім тринадцятью цвяхами
Рожевими квітками проводять в останню путь
Тринадцяті двері відкриють тобі
Все те що не бачив ти при житті
Марно зіпсований час
Боявся ти забруднити руки
Розкидав карти сам ти так
Не слухавши серця свого стукіт
Різав, бив ти, мрії та шляхи
Руйнував збудоване ти
Без поваги, без жалю
Не міг вимовити «я кохаю"
Одна сокира, та дві руки
Три зелені дерева та чотири пні
Пьята людина на шостий день
Сьомий будинок і восьмий пень
Девьять ночів, десять кровавих пил
В кожному серці тринадцять могил
Випалене сонце, висохша земля
Надписи на небі холод, кров і я
Понівечені губи від нервових днів
Спустошено і спалено твій обідній стіл
Все що не робив і те що натворив
Повернеться у сні де ти серед могил
Сповідуєшся кучі з попелу і слів
Які ніколи ти в житті до діла не довів
5. Дихай
Сокиру в руки, чи в силах ти зробити це
Калічити собі життя руйнуючи святе
Домівку птахові на предків прахові
Вдихай в останнє повітря свіже ти
Вдихай поки повітря маєш свіже
Проспівай доки у грудях ще не ріже
Витирай уста свої від крові
Зхаркуючи з легенів на долоні
Тебе забьють у дерев’яний ящик
Та закопають де раніше були хащі
Прийдуть до тебе на могилу люди
Щоб провести душоньку твою в нікуди
В морі, ріках та озерах
В полі, небі та на долоні
Пусто, ні зернини ні краплини
Сумно, в пустому лісі мов без родини
Рубане дерево сокирою в руці
Кляті ваші гроші кляті ваші дні
Хмари вже не плачуть гори річку не ведуть
Золото та гроші вам в могилу покладуть
Слухайте та сійте зерна ваші там
Де стануть вони потім заміною рабам
Слізьми вони заллють поля що ви косили
Бо нема сильніше величі природньої сили
6. Через сором, через гнів
Як знеможу рухати ногами я
Та впаду на землю захололу
Я руками доторкнусь до їх душі
Що увібрала в себе кров із вічності
Та почну я слухати їх мову й думи
Що до цього часу був немов глухий
Покладу я голову на землю рідную
Щоб вона також відчула сором мій і гнів
Через сором, через гнів (2 рази)
Зрозумій же земле моя рідная
Гнів мій душу розрива до сліз
Продають тебе чужинцям віддано
На колінах з повним ротом через сміх
Соромно за люд наш що не має гордості
Думать просто страшно що то наш народ
Він руйнує тільки й нехтує красою з честі
Що видніється із сивих гір та сопілки танок нот
Через сором, через гнів
Руйнувати легше ніж ліпити із руїн
Продавати швидше ніж купувати все на стіл
Дарувати радість й щастя за турботою стоять
Людяності вчитись та любов землі свою віддать
Через сором, через гнів
7. Пуста безодня
Щури короновані самі собою
Ніколи не скажуть що однієї крові ми
Правди бояться мов холоду пальми
Не вертають те що брали у займи
Кидаються буквами числами бють
Не доїдають та мабуть не крадуть
Правдою сіють кожного дня
Все що ми маємо то пуста безодня
Пий же воду що ти отруїв
Їж з землі той де відходи ти зарив
Дихай серед пнів мов у степу
Прийде час коли почуєш «життя твоє заберу»
Слухай як годинник грається з тобою
рахує він секунди що маєш ти на волі
Жри в три горла, об’їдай людей
Знищи себе сам, одного iз свиней.
Навкруги нічого в очах пустота
Цінностей жодних, нічого окрім золота
Розуму вам чистого, та доброго серця
Жаги до волі й любові , а не до гаманця
8. Зорі, очі весняної ночі!
Зорі, очі весняної ночі! (Л.Українка)
Зорі, очі весняної ночі!
Зорі, темряви погляди ясні!
То лагідні, як очі дівочі,
То палкії, мов світла прекрасні.
Одна зірка палає, мов пломінь,
Білі хмари круг неї, мов гори,
Не до нас носила вона промінь,
Вона дивиться в інші простори…
Інша зіронька личко ховає
В покривало прозореє срібне,
Соромливо на діл поглядає,
Сипле блідеє проміння дрібне.
Ти, прекрасна вечірняя зоре!
Урочисто й лагідно ти сяєш,
Ти на людське не дивишся горе,
Тільки щастя й кохання ти знаєш.
Як горить і мигтить інша зірка!
Сріблом міниться іскра чудесна…
Он зоря покотилась, – то гірка
Докотилась сльозина небесна.
Так, сльозина то впала. То плаче
Небо зорями-слізьми над нами.
Як тремтить теє світло! Неначе
Промовля до нас небо вогнями.
Горда, ясна, огнистая мова!
Ллється промінням річ та велична!
Та ми прагнем лиш людського слова,
І німа для нас книга одвічна…
Не до нас носила вона промінь,
Вона дивиться в інші простори…
Інша зіронька личко ховає
В покривало прозореє срібне,
Соромливо на діл поглядає,
Сипле блідеє проміння дрібне.
9. Цінність
Ти прала речі знівечені часом
Змахуючи сльози лівою рукою
Розглядаючи малюнок на вишиванці
Яку одного разу він вдягав
Не покинувши старої хати
Ти чекала роками поверненя його
Найцінніше що було, то час
Яким насолоджувались ви
Червоні квіти під скрегіт серця
Скільки років чекала я тебе?
Війна страшна, страшна сторінка
Нашого короткого життя
Обійми яких бажаєш всім серцем
Подумками міцно стиснув кусок хліба
Зціпив зуби, мріючи про краще
Кладеш загинувшим ти квіти
Тримай мене за руку та не відпускай
Самотність найстрашніше що є на світі
Ціннішого не має бути - цу життя
Коли здорова родина вся твоя
Обійми своє дитя сильніше
До грудей крепко, обійми
Дружині дякую скажи
Найдорожчий скарб для мене ви…
10. Білі нитки, чорні голки...
Скільки коштує той хліб?
Скільки важить твоє намисто?
Та щоночі ти міцно спиш!
Твої діти мов соколи розлетілись бо є воля
Мої ж кличуть йди сідай за стіл
Білі нитки чорні голки шиють нам
Без барвне життя (2 рази)
Хочеш щоб були здорові твої діти та їх доля
Має знати ціну кожен з нас
За Здоровье за повітря за навчання та палітру
Більше фарби тільки ти придбай
Білі нитки чорні голки шиють нам
Без барвне життя
Lyrics in plain text format
