Nokturnal Mortum
Do Lunarnoyi Poeziyi
1. Зимні сни
2. Лунарна поезія
Світло повні потойбічне
Падає на перший сніг,
Що на ліс та на степи
В цю ніч нечутно ліг.
Срібний щит небес зими
Позбавив спокою та сну –
Твій дух пливе за ним в повітрі
У ночі вічну глибину
До світла повні з сумом линуть
Примари з темних, лячних снів,
Померлі йдуть поміж снігами,
Не залишаючи слідів.
Їм нагадало повні світло
Про мить досмертного буття,
Свічадо ночі показало
Їх світу точне відбиття.
Ти разом з ними чуєш поклик,
Старший, ніж усі живі,
Повня тихо промовляє
Бранцям звичної землі.
Життя людини – мить буремна,
Короткий спалах уночі,
Де в тьмянім небі вічна повня
У вічі дивиться й мовчить.
Настане час – і до померлих
Тебе візьмуть нічні вітри,
Щоб поруч з місяцем дивитись
На мить життя людей згори.
3. Перунове срібло небес
Крізь небеса та хмари
Я лечу в царину повні.
Крізь туман та холод
Срібло визріло в мені.
Жадоба ріже вени,
Крадій, жадоби й страху повний,
Зійде на трон небес,
Привласнивши його собі.
Владу богів він взяти зміг
Й цим Перуна прославив для живих,
Мов Прометей вогонь, він приніс людям повні світло.
Тим самим він поклав
Початок довгій битві.
Серебро небес –
Дар богів, народження віри,
Серебро небес –
Перуна нищівні стріли.
Там, де небо та земля
В безумній пристрасті стихій зустрілись,
Стоїть гора з вершиною між хмар
На ній захований Перуна символ сили.
Птахів не чутно там, звір гору оминає,
А старий мандрівник від смерті-смертоньки
Навіть не тікає.
Піднятись до небес спроможний тільки воїн
Безмежну зимну ніч розвіє волі промінь –
Та все осяє!
Він зійде в храм небес,
Візьме те, що силу зберігало –
Від чар земних, очей людських,
Від слів пустих, думок брудних.
Він серебро Перуна відкриє світу,
Він силу визволить богів несамовиту
За межу, для вічного вогню,
Крізь бурі січ, в пустелю, в ніч.
Крадій та жадібність, у ньому що жила,
Відкрили скриньку зі сріблом Перуна,
Завмерли, як побачили нестримну міць богів,
Та від багатства крадій враз відступив.
То блискавки коряві, що небо розсікають,
То лють Перуна ворогів карає.
І злодій врешті-решт пізнав Перунів гнів –
Той взяв життя його і сріблом вщент спалив.
Та срібло з хмар нічних
Містило в собі таємниці,
Відкрилось для живих
У полум'ї та блиску криці.
Та срібні племена,
Благословенні сонцем ночі,
Зійшли на трон землі
Під оди крові вовчій.
Хто ж правий був?
Хто срібний шлях нам дав,
Чи той, хто сріблом тим суворо покарав?
4. Карпатські таємниці
Колеса часу зупинились
Між схилів та лісів Карпат
Мовчання там, де промовляли
Завзято криця та булат.
Ліс темний чорними гілками
Шкрябає труну мерця.
На дні річок криштально чистих
Поховані слова проклять –
Хто проклинав, ті під водою
В піску схоронені лежать.
Їм срібні хвилі колискову
Співають ніжно без кінця
Голос Христа тут було чутно,
Але давно Христос замовк,
І плоть Христову не у церкві
Гризе та рве голодний вовк.
Кора дубів ховає руни,
Що врізав час в деревині.
Про все минуле та майбутнє
Оповідають враз вони.
Сонце з місяцем чергують
Над лабіринтом із лісів,
Сміються з тих, хто лабіринт цей
Пройти та вижити хотів.
Стежками між ялин та сосон
По килиму з землі та трав
Ночами тінь блукає того,
Хто тут навіки заблукав.
Хто намагався розгадати
Одну з Карпатських таємниць,
Того, хто недооцінив
Карпатських гір незламну міць.
Одним сміливцем менше стало,
Та стало більше таємниць
В тім краї, де хрести та церкви
Руйнує пломінь блискавиць.
5. ...і зима постає
Холодний подих вітрів
Мороку браму у цей світ відкрив.
Ніч зиму за собою веде,
У світлі зірок вона постає.
У обійми свої крижані
Вона прийме усіх до весни –
І на крилах сова звістку несе
Про те, що зима постає.
В завірюсі зникає весь світ,
Його вкриють разом сніг та лід.
Молот холоду волю кує
В обіймах зими, що постає.
Тіло живить багаття вогонь
Біля відкритих для нього долонь,
Цей вогонь ніколи не вб'є
Зими, що вночі постає.
Сивий вовк одиноко завив –
Цим без слів всьому світу він сповістив,
Що за смертю своєю колись він піде
Тієї зими, що в цю ніч постає.
Силуети воскреслих мерців
На дороги виходять з боліт та лісів –
Вони чують кров, що у жилах гуде
Цієї зими, що тепер постає.
Завірюха вкриває пролиту кров
Тих, хто з хрестом на цю землю прийшов.
Снігом трупи ченців занесе
Вітер зими, що в імлі постає.
Час дивитися в очі страхам,
Називаючи їх тільки справжнім ім'ям,
І від цього не дітись ніде
У владі зими, що для всіх постає.
Зима постає
... і зима постає!
6. Вампірів князь прийшов
Крізь ліс нічний він йде на самоті
Під небом без зірок в середині зими.
Крізь кучугури снігу без кінця
Йде жах, що жив завжди в людських серцях.
Скінчився його сон
Імли тягар
Хвороба між хвороб,
Примара між примар.
Лютує вітер, під кроком сніг скрипить,
Та чути шелест крил вгорі між верховіть.
Без натяку на поспіх він просто йде вперед –
Неквапна темна постать між снігу та дерев.
Його від сну збудила звіряча темна хіть,
Що в людство страх вселяє протягом століть.
Несамовитий голод його покликав знов –
Десь там вночі солодка людська пульсує кров.
Де сотні смолоскипів чекають на вогонь,
Там оживуть кошмари тисячі безсонь,
Де тінь вампірів князя зайде в замовклий храм,
Де здобич із мисливцем без бога, сам на сам.
Він повертається із самих темних снів,
З прихистку марень та первісних страхів,
Він повертається, бо просто зголоднів –
Вампірів князь крокує між снігів.
Вампіра ікла в людську встромляться шию,
І кров втамує голод, на мить зігріє.
Ця мить мине, як день опісля ночі,
І князь вампірів крові знов захоче.
У сутінках зими знов піде до людей
І жертву чергову він серед них знайде.
Тоді замовкнуть дзвони тисячі церков,
Бо знатимуть: вампірів князь прийшов!
Тримає світ людей у пастці давній страх,
Той, що до них дістався на нічних вітрах –
Страх хижака вночі, що знов шукає кров,
І що знайде її за будь-яких умов.
З засніжених дібров
Вампірів князь прийшов
Нічних кошмарів син
Володар домовин
У жилах стигне кров
Він прагне її знов
Його бенкет гряде –
Він скрізь та він ніде!
Панує над людьми самотній князь-вампір,
Що рід веде свій з пітьми Карпатських гір.
Як знову стисне людство нудьга від усього,
Воно почне чекати на повернення його.
І він іде до людства крізь зимовий ліс,
Щоб вгамувати голод та їхню спрагу сліз.
І краплі крові знову падають на сніг,
А навкруги лиш ніч та відьми хитрий сміх.
Вампірів князь прийшов...
7. Прадавній рід
Тіні густішають біля курганів,
Кров'ю сочаться загоєні рани,
Сотнями вогнищ ніч сяє осіння –
Тебе кличуть зниклі в віках покоління.
Їх кров у воді, їх дух у повітрі,
Їх голос – в північному лютому вітрі,
В твоїх дивних снах живуть їхні сни,
Там, де ти є, там є і вони!
Рід прадавній –
Предків славних!
Вони синє небо підпирали списами,
Вони поля битв орали мечами,
Вони й досі живуть – кожен день, кожну мить,
Їхнє життя в твоїх венах біжить!
Рід прадавній –
Предків славних!
Пролита кров землю живила,
У надрах спить вічна сила,
Сила народжена з болю та сліз –
З окремих дерев постає цілий ліс.
Один одного в небі бачать
Місяць з сонцем поміж зірок –
Колись предків і ти побачиш,
Як зробиш свій останній крок
Їх заповіт – у житнім колоссі,
У вітрі їх подих чутно досі,
У рокоті грому – їх голоси,
У сьогоденні – їхні часи!
Пролита кров землю живила,
У надрах спить вічна сила,
Сила народжена з болю та сліз –
З окремих дерев постає цілий ліс.
8. Акт віри (Ода інакомисленню)
Падає на попіл білий сніг
Вітер понесе їх до перехресть доріг
Вогонь багаття смерті вже ущух,
Іскрами злетів незламний дух
Розтанув в небі чорний дим
І болю крик розтанув з ним
Хтось став повітрям, подихом зими,
Залишив тлінь та темряву тюрми
[Єретик]: «Могутній вітер вільних дум
Приніс мені прозорення сум.
Пітьмі невігластва й брехні
Кажу я: ні! Кажу я: ні!
Кажу я: ні! Кажу я: ні!»
[Інквізитор]: «Дай відповідь короні та Христу
За те, що плямиш істину святу»
[Єретик]: «Лише на волі є життя
Без страху та без каяття»
[Інквізитор]: «За те, що забуваєш божий страх,
За бруд блюзнірства на твоїх вустах».
[Єретик]: «Життю раба в святім лайні
Кажу я: ні! Кажу я: ні!»
[Інквізитор]: «Тоді готуйся вмерти на вогні,
У натовпі, але на однині.
Вогонь очистить тлінну плоть твою,
Без тебе вічно житимем в раю».
[Єретик]: «Гей, вільний вітер, тиші брат,
Хай біль пізнає лютий кат»
[Інквізитор]: «Твої прокльони всі для нас пусті,
Бо ми, віряни, маєм силу у Христі».
[Єретик]: «Хай душі суддів вкриє цвіль,
Хай вічно з ними буде біль!»
Інквізитор]: «І поки ти кричатимеш в вогні,
За тебе зі смиренністю молитимемось ми».
[Єретик]: «Змії, мерщій повзіть,
Біду у дім їх принесіть,
Встромлюйте ікла у вірян
Та пийте душі християн!»
І знову хтось на вогнищі помер,
Знов гладшає в сутані людожер
Та не боїться страчених проклять
Кати без снів спокійно сплять
І натовп знов, як завжди, промовчить.
Худобою живе життя та кожну мить.
Жага повстання – справа одиниць,
Лиш їм карати та вбивати вбивць!
9. Пращурів сни
У долонях зими
Опинилися ми –
Коли спим, бачим
Пращурів сни.
Перший подих весни
На руїнах тюрми
Відчуваємо крізь
Пращурів сни
Lyrics in plain text format
